2016 - рік англійської мови

Звіт про заходи року англійської мови в школі

Презентація про життєвий і творчий шлях В.Шекспіра

Сонети Шекспіра

To be, or not to be, that is the question:

Whether 'tis nobler in the mind to suffer

The slings and arrows of outrageous fortune,

Or to take arms against a sea of troubles,

And by opposing, end them? To die: to sleep;

No more; and by a sleep to say we end

The heart-ache and the thousand natural shocks

That flesh is heir to, ’tis a consummation

Devoutly to be wish'd. To die, to sleep;

To sleep: perchance to dream: ay, there's the rub;

For in that sleep of death what dreams may come

When we have shuffled off this mortal coil,

Must give us pause: there's the respect

That makes calamity of so long life;

For who would bear the whips and scorns of time,

The oppressor's wrong, the proud man's contumely,

The pangs of despised love, the law's delay,

The insolence of office and the spurns

That patient merit of the unworthy takes,

When he himself might his quietus make

With a bare bodkin? who would fardels bear,

To grunt and sweat under a weary life,

But that the dread of something after death,

The undiscover'd country from whose bourn

No traveller returns, puzzles the will

And makes us rather bear those ills we have

Than fly to others that we know not of?

Thus conscience does make cowards of us all;

And thus the native hue of resolution

Is sicklied o'er with the pale cast of thought,

And enterprises of great pith and moment

With this regard their currents turn awry,

And lose the name of action. —

Soft you now!

The fair Ophelia! Nymph, in thy orisons

Be all my sins remember'd.

**********

Бути чи не бути — ось питання.

В чім більше гідності: терпіти мовчки

Важкі удари навісної долі

Чи стати збройно проти моря мук

І край покласти їм борнею? Вмерти —

Заснуть, не більш. І знати, що скінчиться
Сердечний біль і тисячі турбот,

 Які судились тілу. Цей кінець
Жаданий був би кожному. Померти —

Заснути. Може, й бачити сновиддя?
У цьому й перепона. Що приснитись
Нам може у смертельнім сні, коли
Вантаж земної суєти ми скинем?
Оце єдине спонукає зносить
Усі нещастя довгого життя;
Інакше — хто ж би стерпів глум часу,

Ярмо гнобителів, пиху зухвальців,

Зневажену любов, суди неправі,

Нахабство влади, причіпки й знущання,

Що гідний зазнає від недостойних,—
Хто б це терпів, коли удар кинджала
Усе кінчає? Хто б це став потіти,

Вгинаючись під тягарем життєвим,

Якби не страх перед незнаним чимось
У тій незвіданій країні, звідки
Ще не вертався жоден подорожній?
Миритись легше нам з відомим лихом,

Аніж до невідомого спішити;
Так роздум робить боягузів з нас,

Рішучості природжений рум'янець
Блідою барвою вкриває думка,

І збочує величний намір кожен,

 Імення вчинку тратячи.

 Та досить!
Офеліє! В своїй молитві, німфо,

Згадай мої гріхи.

**********

No! Time, thou shalt not boast that I do change,
Thy pyramids built up with newer might
To me are nothing novel, nothing strange,
They are but dressings Of a former sight:
Our dates are brief, and therefore we admire,
What thou dost foist upon us that is old,
And rather make them born to our desire,
Than think that we before have heard them told:
Thy registers and thee I both defy,
Not wond'ring at the present, nor the past,
For thy records, and what we see doth lie,
Made more or less by thy continual haste:
This I do vow and this shall ever be,
I will be true despite thy scythe and thee.

**********

Ні, часе, не хвалися, змін нема;

Нові ти зводиш піраміди й вежі,

Щоб здивувати нас, але дарма -

То все старе, лише в новій одежі.

Ми любим, щоб усе було старим,

Бо наші дні короткі; ти, одначе,

На нас пускаєш новизну, як дим,

Щоб затуманилося око зряче.

Реєстрами своїми нас не муч,

Все в них брехня - минувшина й сучасне;

Все робиш поспіхом, нашвидкуруч,

Одне засвічуєш - та інше гасне.

Твоєї не лякаюся коси,

Я правдолюб, а ти брехун єси!

**********

From fairest creatures we desire increase,

That thereby beauty's rose might never die,
But as the riper should by time decease,
His tender heir might bear his memory:
But thou contracted to thine own bright eyes,
Feed'st thy light's flame with self-substantial fuel,
Making a famine where abundance lies,
Thy self thy foe, to thy sweet self too cruel:
Thou that art now the world's fresh ornament,
And only herald to the gaudy spring,
Within thine own bud buriest thy content,
And tender churl mak'st waste in niggarding:
Pity the world, or else this glutton be,
To eat the world's due, by the grave and thee.

**********

Ми прагнем, щоб краса потомство мала,
Щоб цвіт її ніколи не зачах,
Щоб квітнула троянда нетривала,
Все наново постаючи в бруньках.
А ти, закоханий у власну вроду,
Її годуєш полум'ям своїм,
Розвалюєш - скажи, кому на шкоду? -
Душі своєї багатющий дім.
Ти, хто весні сьогодні пишна пара,
Пригноблюєш весняне почуття,
Як той багатий, та нещасний скнара,
Змарновуєш на вбогості життя.
Світ пожалій, не зводь красу до гробу,
Віддай природі борг - свою подобу!